Вступ

Тут нічого не відбувається. Тут нічого не буде виправлено і нічого не буде зруйновано. Жодного тлумачення не буде. Жодного висновку. Це вільний кінець нитки зі слів, що колись були звуками. Звуки, що колись лунали то тут, то там у всесвіті, в якомусь куточку простору, а може, лише в уяві людини. Тепер, поки ці рядки проходять перед твоїми очима, енергія тих звуків давно згасла, і на сторінці лишився лише їхній примарний слід. Усі вони замовкли. Усі звуки — і, мабуть, увесь той світ разом із його людьми. Можливо, навіть розум, що колись залишав на папері сліди цих звуків, уже давно не дихає. Так само, як ця сама мить — та, коли ти читаєш це речення, — минула, усі миті цієї книги минули. Миті та образи, що загубились би в гарячковому шумі світових подій, якби не були записані тут. Їх записано, щоб вони стали мостом між моїм світом і твоїм. Мостом із мого світу — у ту мить, коли я пишу ці речення, — у твій світ, у ту мить, коли ти сідаєш їх читати. З цього боку я розмотую нитку слів, а з іншого боку ти збираєш їх. Як у дитинстві, коли Маман розпускала пряжу зі старого одягу, а ми брали нитку й кружляли з нею по хаті, щоб пряжа не збиралася в купу. Можливо, твоє покоління прийшло через кілька років після того світу пряжі, але уяви: колись у якомусь куточку світу діти так і гралися. Тепер я розмотую нитку слів, а ти бери їх і неси у свій світ, щоб вони не збиралися в купу тут, у моєму світі.